Завоювати планету в жорсткій конкуренції із іншими видами і, зокрема, з своїми далекими родичами, нам допомогла соціальна природа нашого виду. Іншими словами, ми забагато патякаємо та вміємо гарно брехати. Завдяки цьому ми змогли домовитися між собою і, що найважливіше, вигадати міфи, в які повірили самі та в яких переконали інших. Ці міфи, такі як спільні предки (націоналізм), спільне уявлення про походження світу та етичні норми (релігія), спільне розуміння поняття справедливості (закони), спільна віра у цінність грошових знаків та довіра до їхніх видавців (економіка) тощо, допомогли нам об’єднатися в кількостях, які в мільони разів чисельіші за притаманні нам природні родинні племена (100–150 людей). Ці та інші міфи допомагають нам співпрацювати та досягати спільної мети, будь то зведення хмарочосу, побудова національної автостради, або ж перемога у військовому конфлікті. Тому ці міфи надзвичайно важливі – вони ж бо є фундаментом плідної співпраці мільйонів незнайомців, об’єднаних спільною ідеєю.

Найважливішими в Західній цивілізації міфами є свобода та рівність. Як й інші міфи, такі як права людини або право нації на самовизначення, ці поняття не існують в природі. Їх вигадали люди, і спільна віра людей надиляє ці уявні концепції недзвичайною силою. Цінність свободи в сучасному західному суспільстві важко переоцінити, а цінність рівності є основою демократичного строю. Протягом історії, люди борються, страждають та віддіють за них життя. Щоправда, верстви населення, до яких вони застосовуються, можуть змінюватися. Наприклад, чорношкірі мешканці США отримали рівні із білими права набагото пізніше отримання Штатами незалежності, а жінки отримали право голосу лише в ХХ столітті. Тим не менше, починаючи ще з Французької революції, Захід є великим фанатом свободи та рівності, а ці ідеї домінують в політичному житті всіх країн, які вважаються вільними та демократичними. Свобода та рівність є невід’ємними компонентами, навіть фундаментальними принципами західної політичної ідеології. І, як влучно зазначає в своїй книжці “Людина розумна” Юваль Ной Харарі, є майже несумісними поняттями.


“Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всіх людей створено рівними…”
– Декларація незалежності США

Справді, розглянемо свободу та рівність не крізь призму революційної романтики, а крізь лупу логіки. Свобода неодмінно приводить до нерівності. Адже люди, які “створені рівними”, насправді не створені, а еволюціонували, і не є рівними, бо є практично унікальними. Свобода прояву власної унікальності призводить до того, що в людей апріорі різні можливості. То про яку рівність в умовах свободи може йти мова? Рівність, очевидно, вимагає певного (в ідеалі – добровільного) обмеження свободи. І, якщо поміркувати про це ще трохи, можна дійти висновку, що абсолютна рівність, на зразок тоталітарних соціальних експериментів минулого століття, може звести свободу нанівець.

Що ж це виходить? Вся сучасна Західна цивілізація, всі ліберально-демократичні країні – фікція? Сам термін ліберальна демократія, що базується на суміщенні свободи та рівності, виявляється суцільною брехнею, нісенітницею? Якщо ділити світ на чорне та біле, саме так. Але, як ми знаємо, світ різнокольоровий. І прикол ліберальної демократії полягає в тому, що свобода та рівність співіснують та безперервно сперечаються між собою.

Несумісні ідеї та конкурентні міфи існують завжди та в усіх суспільствах. Ми можемо цього не помічати, але це тому, що за тисячоліття соціальної еволюції ми пристосувалися суміщати їх у різних комбінаціях у своїй свідомості. І прийнятні комбінації, які сумісні із нашими власними ідеалами, ми вважаємо нашою політичною позицією. Різні пропорції цих ідей утворюють певний спектр, і в кожного з нас в цьому спектрі є свої кординати – точка, яка визначає якою мірою (від 0 до 100%) ми є консерватором, лібералом, демократом чи прихильником авторитаризму. Пропорції можуть змінюватися з часом та віком, але ці величини не зникають з нашої “політичної моделі”, створюючи сталий когнітивний дисонанс –співіснування в одній голові, здавалося б, несумісних ідей та міфів. І, як це не парадоксально звучить, цей дисонанс є ключовим фактором успіху ліберально-демократичного суспільства.


«Війна — це мир, свобода — це рабство, сила — в незнанні.»
— Джордж Орвелл, 1984

Читачі, які знайомі з творчістю Орвелла, та пам’ятають з “1984” трохи більше, ніж “Великий Брат слідкує за тобою”, можуть пригадати куди завели автора міркування про суспільний когнітивний дисонанс. Техніка дводумства, вмілого поєднання громадянами в одній свідомості абсолютно протилежних понять, та вміле використання взаємовиключних поглядів та фактів, є основою описаного в цій антиутопії ідеального тоталітарного суспільства. В якому правляча Партія буквально визначає, що є правдою зараз та, що найважливіше, що було правдою в минулому. А суспільство не просто прикидається, що вірить у настанови Партії, а дійсно вірить — щиро та непідкупно.

Нічого схожого не пригадуєте? А давайте я нагадаю. Яка держава систематично використовує абсолютно протилежні факти у своїй інформаційній політиці, і при цьому зовсім цього не соромиться? Більше того, така поведінка викликає небувалу підтримку влади населенням. Впізнали? Вчора — “Іх там нєт!”, сьогодні – “Звичайно ж, наші військові забезпечували лад під час волевиявлення населення Криму”. Вчора – “українці братній народ”, сьогодні – “українці фашисти, які утискають та знищують росіян”. Вчора – “української мови не існує, українці це росіяни, Україна це не країна, а територія”, сьогодні – “Україна захоплена фашиською хунтою та здійснює політику українізації російськомовного населення”. (Влада: вчора, сьогодні – навічно. Олексій Жупанський.)Чим не орвеллівське дводумство, нав’язане політичною елітою та підсилене тотальною пропагандою?

Але чекайте, це ще не все. “Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова” (Конституція, стаття 35). “Без церкви немає держави, немає нації. Церква — важливий атрибут суверенної незалежної України” (Петро Порошенко). Як тобі таке, Джордж Орвелл? Логіка з усієї сили намагається збагнути незбагненне, а свідомість зверхньо споглядає на неї та про себе думає: тю, сто разів таке робила.

Власне, як вже й було сказано, і свідомість, і суспільство здатні ситуативно врівноважувати свою віру в, здавалося б, несумісні міфи. Я кажу міфи, тому що і церква, і суверенітет, і Конституція, і держава Україна, і нація Українці — є соціальними конструкціями, які сильні рівно настільки, наскільки сильні люди, які вірять в їхнє існування. Люди, які при цьому здатні відрізнити, чи є ці міфи їхніми власними ідеями та віруваннями, або ж вони нав’язані їм тоталітарною пропагандою чи ворожими операціями з інформаційного впливу. Люди, які, як й ідеологи Французької революції, усвідомлюють, що Свобода та Рівність розірвуть навпіл суспільство, яке при цьому не об’єднане Братерством.


Свобода, рівність, братерство, (фр. Liberté, Égalité, Fraternité) — девіз Франції та Гаїті.

Нас з вами очікує дуже складний, напевно критичний рік в новітній історії України. Технології передачі інформації перетворили нашу планету на велетенське село, в якому ідеї поширюються із неймовірною швидкістю. А правильно сформульовані міфи можуть завоювати прихильність мільйонів людей за лічені хвилини. Наші організми біологічно не готові до існування в умовах цієї новітньої інфосфери. А наші свідомості не здатні виявляти руйнівні міфи та протистояти ним.

Але всьому можна навчитися. З часом, за декілька десятків років, людство адаптується й до цього. Питання лише у тому, чи існуватиме на той час держава Україна. Мені хочеться, щоб так. Не тому що цей міф імпонує мені особисто. А тому, що вже занадто багато людей забагато віддали за віру в нього. Тому наступного разу, коли я зустріну українця, чия позиція конфліктує з моєю, я намагатимуся щонайменше визнати існування його точки зору. (Щоправда, це не стосуватиметься наукових фактів – тут прошу вибачення, адже вони аж ніяк не є соціальними конструкціями).

Я пам’ятатиму про те, що демократичне суспільство черпає силу з боротьби ідей та міфів. І що вільний народ насолоджується свободою доти, доки він підтримує саму можливість існування цієї неперервної ідеологічної боротьби. “Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова” (Конституція, стаття 15) бо всі ідеології мають рівні права на існування допоки вони не загрожують існуванню свободі та рівності. А для стримування ідеологічної боротьби в рамках формату цивілізованого діалогу нашому суспільству вкрай необхідна свобода слова. І я визнаю за своїм братом або сестрою право на цю свободу.

Бо в противному випадку я стану жертвою перевіреної та дієвої тактики ворожої російської пропаганди, яка полягає в поляризації суспільства, розпалюванні ідеологічних конфліктів та радикалізації їхніх полюсів. Це спрацювало в Штатах в 2016-му, це може спрацювати в Україні в 2019-му. Якщо ми, живі, забудемо про нашу спільну мету, за яку наші загиблі брати та сестри заплатили найвищу ціну.

Ірина Рудь, м. Нововолинськ, 2016 р.