з шинкою та моцарелою

На тлі подій, які розгорнулися цього тижня щодо партнерства одного українського кібербезпекового івенту та російського журналу “Хакер”, в багатьох колег, а тим більше в людей з-поза меж “кібер-тусовки”, виникло багато питань. Я за останні два дні трохи втомився на них відповідати, але залишати їх без відповіді не можна. Тому ось вам невеличкий екскурс в українську хакерську геополітику.

Почнемо з того, що більш за все дезорієнтує стороннього спостерігача, який волею-неволею зіштовхується з так званою спільнотою кібербезпеки. Немає ніякої спільноти. Звісно, є досить велика група людей, які ведуть діяльність в спільній, хоч і досить різнобарвній, області знань. Але цілісної спільноти вони не утворюють. Скоріше, це декілька утворень, які мають різні погляди, інтереси та цінності. Розрізнити такі утворення можна за двома ознаками: яке в його учасників бачення індустрії кібербезпеки як явища, та які в його учасників етичні пріоритети.

Бачення спільноти в людей буває або одного з трьох типів, або поєднує ці типи в комбінації. Перші розглядають кібербезпеку як бізнес та бачать тут лише роботу або підприємницьку діяльність. Другі бачать в кібербезпеці професію, область знань та предмет вивчення й подальшого розвитку. Треті бачать в кібербезпеці певну субкультуру, яку називають хакерською. Типи сприйняття накладають відбитки на поведінку своїх носіїв, наприклад, перші вимагають один від одного певної ділової етики, другі інвестують час у допомогу менш досвідченим колегам, а треті створюють та розганяють тематичні інтернет-меми. Комбінації двох бачень трапляються досить часто. Цілком ймовірно, що хтось наб’є собі тату з лого Kali Linux та поїде так виступати по світових конференціях. Але поєднання всіх трьох світоглядів в одній голові зустрічається дуже рідко. Проте нерідкі випадки, коли носії одного світогляду успішно імітують інший або навіть інші два. Але в підсумку для когось з нас кібер це бізнес, для когось — спільнота однодумців, а для когось — хакерська субкультура. І цей світогляд певною мірою визначає нашу поведінку.

Етичні пріоритети, це відповідь на питання, що для вас важливіше із отакого короткого списку:
1. Бути хорошою людиною
2. Бути хорошим членом суспільства
3. Бути хорошим громадянином
4. Бути хорошим професіоналом та працівником
Давати означення категоріям вище я не буду, адже це марна трата часу: в людей, в яких вони мають суттєві відхилення від загальноприйнятих, все настільки запущено, що в чомусь їх переконувати не має сенсу, а в решти із цим все добре. Ключові відмінності в етичних пріоритетах настільки важливі, що можуть розділяти цілі цивілізації. Наприклад, представники західної цивілізації набагато більші індивідуалісти та менше довіряють державі, тобто для них 2>3. Мешканці Сходу навпаки — більші колективісти, а інтереси держави ставлять вище особистих, хоч і не завжди добровільно. Наші рішення залежать від того, в якому порядку в нашій свідомості розташовані ці іпостасі. Для когось професійна діяльність та бізнес важливіші за громадянську позицію, тому він може продовжувати вести справи із представниками країни-агресора в умовах війни. А для когось життя та свобода людини важливіші за професійні обов’язки, тому замість виконання обов’язків за контрактом він організовує пікет під будинком суду.

Тип світогляду та моральні пріоритети визначають як люди поводяться та як вони організовуються у групи. Важко уявити собі цілісну спільноту, в якій співпраця із резидентами країни-агресора одними учасниками схвалюється, а іншим піддається критиці. Тому професіонали гуртуються за спільними цінностями й утворюють спільноти, яким ці цінності характерні. Все починається із виникнення лідера або лідерів, які розділяють світогляд один одного, та закладають фундамент майбутньої спільноти. Далі до лідерів приєднуються перші послідовники, які становлять ядро спільноти. А далі до нової спільноти приєднуються всі інші охочі учасники, які розділяють її ідеологію.

В результаті, українська професійна тусовка розпадається на ізольовані групи, які більшість часу ігнорують одна одну. Групи несуть різну ідеологію, від відверто ватно-миролюбної, де вважається за честь підтримувати дружні стосунки із російськими колегами, відвідувати російські професійні конференції та навіть брати участь в їхній організації; крізь, наскільки це можливо, нейтральну, де процвітає віра в “хороших русских”, які не цікавляться політикою та не схвалюють дії свого уряду; до радикально антиросійської, де сама ідея спілкування із росіянами, запрошення їх у доповідачі на конференціях та будь-яка інша співпраця розцінюється в кращому випадку як невдала спроба пожартувати. Ці розбіжності з професійної та субкультурної площин перетікають в бізнесову: компанії, точніше їхні працівники, прискіпливіше обирають, яку із спільнот підтримувати матеріально, коли намагаються уникати асоціацій із певними ідеологічними принципами або їхньою відсутністю. Зрештою, світогляд та етика переплітаються в певний орнамент, який визначає характер спільноти та її успіх в цільової аудиторії. Народжуються символічні гасла та меми, як то “мы за дружбу”, “хакери вне политики” та “чей Крым?”, спільноти-носії яких явно себе ідентифікують, чим притягують нових членів та відштовхують ідеологічних противників. (Про всяк випадок розшифрую гасла: “мы за дружбу хакеров России и Украины”; “хакеры вне политики”, а той факт, що кібератаки становлять чи не найгарячіший домен геополітичного протистояння, ми ігноруємо; “чей Крым?” — і ви можете подумати, що відповідь на це питання визначить перспективу нашого подальшого спілкування, але скоріш за все ми просто над вами знущаємось).

Діяльність спільнот протікає в більш-менш спокійному темпі, допоки в діях однієї з них не виникне вчинок, який кардинально суперечить світогляду іншої або інших. Спільноти в різній формі обмінюються критикою, форма якої, як і реакція на неї, буває досить різноманітною та залежить від освіченості, вихованості та настрою лідерів та учасників спільнот: від “дякую за конструктивне зауваження” до “іди умнічай в своєму чаті”. Загалом, більшість часу все доволі тихо та взаємні випади максимально нівелюються небажанням розводити черговий срач в чатах та коментах. Але серйозні косяки викликають обурення, яке викликає рефлексію, а там і до ланцюгової реакції недалеко. Останнім часом такими косяками стають вчинки, які кидають тінь на усе умовне українське “ком’юніті”, якого, як я написав на початку, фактично не існує. І саме тому все більше людей та спільнот хочуть відмежуватися один від одного та зруйнувати цей стереотип про єдину спільноту.

Сподіваюся, наступного разу, коли ви будете читати статтю, що починається зі слів “експерт з кібербезпеки вважає…”, “українські хакери стверджують…” або “хакерська конференція запросила до партнерства…”, ви не станете узагальнювати та застосовувати її вміст до усіх представників нашої професії.