або чому я не відвідую російські конференції з кібер-безпеки

Останнім часом у нас в “узком кругу ограниченых людей” регулярно виникають дебати, правильно це чи не правильно в умовах конфлікту співпрацювати з російською індустрією інформаційної безпеки, споживати послуги або товари російського походження, продавати послуги російським компаніям (включаючи їхні українські активи) та, що найчастіше, відвідувати російські конференції з інформаційної безпеки. Нормальні люди можуть порівняти цю вічну драму з більш широко обговорюваними гастролями українських “зірок” на території країни-агресора та отримування ними від неї музичних премій.

На більш високому рівні все зводиться до того, чи повинні професійні інтереси враховувати політичну ситуацію. В цьому місці думки розходяться: одні вважають, що професіонали “внє політікі”, тому заради світлого майбутнього, розвитку технологій та бла-бла-бла треба стулити пельку та продовжувати співпрацю. Інші ж впевнені, що відчуження від Росії має бути повним та абсолютним: жодних контактів, включаючи професійні, а хто проти — той зрадник та колабораціоніст. Звичайно, я тут трошки навожу різкість на крайніх випадках, є напевно щось по-середині, але я думаю загальну картину ви вловили.

Якщо ви мене знаєте давно та близько, то ви в курсі, що я зарозумілий та пихатий мораліст, якого краще не питати про такі речі. Але, що дивно, навіть добре знайомі люди питають, і то регулярно. Тому, як то кажуть недолугі фєзбучні дописувачі, “я просто залишу це тут”.

tl;dr: Особисто я твердо впевнений, що будь-які професійні контакти з російською індустрією інформаційної/кібер-безпеки повинні бути виключені до завершення окупації території України, включаючи Донецьку та Луганську області та АР Крим. І це не моя особиста думка чи політична позиція, це результат розв’язання морально-етичної дилеми за допомогою простого та доступного інструменту, про який нижче.

Але спочатку трохи про себе. До середини 90-х, тобто 15 років життя, я прожив на території РФ, спілкувався виключно російською та десь до 20 років вважав себе носієм “східно-слов’янської” культури, вірив в братство народів тощо. З 2005 по 2007 я працював у російській компанії, причому не просто в її українському відділенні, а з відрядженнями, часто довготривалими, у найвіддаленіші куточки СНД. Далі, я двічі виступав на досить масштабній конференції з кібер-безпеки PHDays, за деякими оцінками найбільшій в регіоні. Я це все розказую, щоб не залишалося сумнівів: я знаю, про що йде мова, і у 2014-му мені довелося багато з чим розпрощатися.

Тепер про інструмент. Є таке поняття, система цінностей. Для багатьох воно суто віртуальне, але якщо розібратися, то все до смішного просто. Є а) цінності та б) їхні пріоритети.

За прикладом далеко ходити не треба: західні, більш відомі як європейські, цінності. Вони складають основу культури т.з. “міжнародної співдружності”. Якщо спрощувати, то це Європа, Північна Америка та країни, які мають з ними тісні культурні зв’язки. Цінності та порядок їхнього пріоритету у цивілізованої західної людини виглядають так:

  1. Людина
  2. Суспільство
  3. Держава
  4. Професія

Або, якщо розгорнути:

  1. Цінність людського життя, права людини, недоторканість приватної власності тощо.
  2. Інтереси суспільної групи: сім’ї, родини, громади, колективу, політичної партії тощо.
  3. Інтереси держави, громадський контроль, фіскальна дисципліна тощо.
  4. Інтереси роботодавця, професійної спільноти тощо.

Як бачите, цінності розташовані в певному порядку, який відображає пріоритети між ними. Ці пріоритети важливі в ситуації, яка називається моральною дилемою: коли дві та більше цінності конфліктують одна з одною. У таких випадках, пріоритети використовуються для розв’язання дилем: цінність з вищим пріоритетом (в нормальних умовах) має бути реалізована, а цінність з нижчим пріоритетом — пригнічена. Така поведінка називається моральною або принциповою, а прямо протилежна — аморальною або дефектною.

Якщо я вас вже заплутав, то ось спрощений варіант, який набагато практичніший.

  1. Спершу, будь хорошою людиною.
  2. Потім, будь хорошим членом сім’ї та суспільства.
  3. Потім, будь хорошим громадянином.
  4. І нарешті, будь хорошим працівником та професіоналом.

Розберемо приклад. Або два.

Скажімо, ви — рядовий армії, який “вміє працювати з комп’ютером”. Сидите в аналітичному центрі, слідкуєте “щоб скрізь порядок був”. Аж раптом натрапляєте на засекречений але не дуже захищений відеозапис розстрілу репортерської групи з борту армійського гелікоптера. Ваші дії? Керуючись цінностями, які у вас закладені з вихованням та формуванням особистості, в тому числі тією ж армією, ви чітко усвідомлюєте, що з одного боку — треба бути хорошим громадянином: розголос цього інциденту вочевидь не на користь вашій державі. Але з іншого боку — треба бути хорошою людиною: розстріл мирних та неозброєних людей, навіть через тактичну помилку, має бути публічно прийнятий та розслідуваний, а винуватці — покарані. Деякий час хороший громадянин та хороша людина всередині вас сперечаються але людина перемагає. І ви виносите відос з датацентру, передаєте його в Вікілікс, вас заарештовують, обвинувачують та відправляють за грати на термін “до 35 років з правом на помилування”. Аж до поки інша людина не згадує про те, що вона теж ніби хороша, і треба вас помилувати поки президентський термін не скінчився.

Або не так радикально: припустимо, що ви — аудитор, який робить перевірку фінансової звітності. Сидите у клієнта в офісі, в якомусь тихому куточку, звіряєте звіти з фактами. І тут оба-на: бачите ознаки величезної фінансової махінації, про яку, схоже, ніхто крім вас та її організаторів в топ-менеджменті клієнта не здогадується. І для вас очевидно, що постраждали тисячі міноритарних акціонерів, до того ж держава не отримала мільйони податків в бюджет. Ваші дії? Високоморальний носій західних цінностей, звичайно ж, поставить інтереси суспільства та держави вище за інтереси роботодавця. Зв’яжеться з журналістами та контрольними органами та повідомить про зловживання. Скоріш за все, буде звільнений за порушення угоди про нерозголошення, але зможе (звичайно, у цивілізованій західній країні) успішно оскаржити звільнення в суді, отримати матеріальну компенсацію та розпочати власний бізнес або іншу кар’єру.

Отже, усвідомлюєте ви це чи ні, цінності у вас є. Вони є у всіх, тому що суспільство їх в нас вкладає з народження і до смерті. Цінності — це основа культури, яка об’єднує людей у нації та цивілізації. Та відповідно до відмінностей в системах цінностей ми розділяємо цивілізації: на європейську, азіатську, африканську, латино-американську тощо. В одній з них може домінувати цінність людського життя, в іншій — інтереси держави, ще в одній — родинні інтереси тощо.

У східній культурі, наприклад, інтереси суспільства та людини зазвичай знаходяться нижче інтересів держави та роботодавця. Не тому, що це результат репресій та деспотизму, ні. Просто це інша культура, інша система цінностей, яка так само як європейська виникла як еволюційна відповідь на виклики часу та в решті решт виявилася оптимальною для сталого розвитку цивілізації. Так, деякі “культурні особливості” східної цивілізації європейцям можуть здаватися аморальним або абсурдними: культури різні, цінності різні. І те, чого ми можемо вимагати від носіїв спільної з нами культури, ми зазвичай не можемо й очкувати від аутсайдерів. Є теорія, що в результаті розвитку цивілізації невідмінно приходять до ідеалів гуманізму, але це вже інша тема.

Отже, повертаючись до питання правильності чи неправильності співпраці з Росією в професійній та діловій площинах. Я розумію, що це може віддавати популізмом в дусі “не за це стояв Майдан”, але на мою думку Україна чітко та виразно дала зрозуміти, якої системи цінностей вона дотримується та до якої цивілізації тяжіє. У такій культурі інтереси держави та суспільства стоять вище за професійні та кар’єрні цілі. І якщо розпрощатися з російським роботодавцем це не завжди швидко та легко, а деколи й суперечить інтересам сім’ї, то принаймні закрити для себе питання участі в професійному житті держави-агресора дозволити собі може кожен. А якщо ні, то постає ціла низка питань, відповіді на які майже ніколи не бувають на користь співпраці з такими елементами.

Звичайно, розв’язання морально-етичних дилем — це не єдине застосування системі цінностей. Якщо тема вас зацікавила, можете проаналізувати як культурні пріоритети використовуються в переговорах (фрейм моральної переваги) та насадженні бізнесової корпоративної культури (розвиток суспільних груп в трудових колективах).

Бережіться.