Хто є хто на ринку кібер-безпеки

Ринок кібер-безпеки, який, за деякими оцінками, наступного року перестрибне об’єм 200 млрд на рік, для більшості населення планети залишається якоюсь містичною таємницею. Коли я спілкуюся на робочі теми з людьми, які не є інсайдерами цієї індустрії, мені нерідко доводиться розвінчувати стереотипи та відверту оману. Тому я спробую підсумувати найбільш популярні міфи про кібер-безпеку як галузь у цьому невеличкому пості.

Почнемо з того, що кібер-безпека це не просто окрема професія, а радше окрема область діяльності, адже навіть за її порівняно недовге життя в цій галузі вже встигли сформуватися декілька принципово відмінних професійних напрямків. Якими займаються різні люди, від яких вимагаються різні навички, і навіть, не побоюся це сказати, різні особисті якості. Тому популярна думка про те, що функцію кібер-безпеки в організації можуть виконувати у відділі ІТ, у департаменті загальної або економічної безпеки, або ще в якомусь вже створеному підрозділі — це думка хибна.

Більше того, кібер-безпека це настільки різнопланова та мінлива галузь, що коли у 2013 році у Національній академії США підняли питання про формалізацію професії із аналогічною назвою, причому не просто так, а на запит Департаменту внутрішньої безпеки (DHS), призначена комісія відповіла відмовою. Аргументувалося це рішення в основному тим, що область знань кібер-безпеки змінюється та розвивається настільки динамічно, що стандартизувати її у вигляді якоїсь статичної професії наразі було б контрпродуктивно.

Продовжуємо. Для багатьох є новиною той факт, що більшість компаній, які надають послуги або розробляють товари з кібер-безпеки, не є зосередженими на цій галузі. Більше того, безпека продуктів та сервісів не є їхнім головним пріоритетом. Це звучить контр-інтуїтивно, але так і є: основні гравці на цьому ринку — це не ІБ-, а ІТ-компанії, які “за інерцією” вийшли на ринок безпеки, користуючись напрацьованими бізнес-стосунками з вже існуючими клієнтами.

Далі, багато хто знає про існування різних інструментів побудови організаційної безпеки, таких як міжнародні та галузеві стандарти, та вважає, що за абревіатурами ISO27001, PCI DSS, HIPAA та GDPR стоять містичні сили, які якимось чином впливають на вимоги безпеки, що компанії застосовують до своїх систем та процесів. Насправді, це не так. Єдина сила, яка рухає організаціями в напрямку захисту їхніх систем, це бюджет. Жодні фреймворки з управління ризиками та регуляторні акти не можуть змусити організацію витратити на безпеку більше, ніж вона собі може дозволити економічно. З іншого боку, ці фреймворки можуть допомогти їй більш ефективно витратити цей бюджет, але не більше.

Наступне, існує протилежна думка, що так званий комплаянс, тобто виконання норм зазначених вище стандартів та законів, не додає безпеки. Ця позиція культивується, зокрема, багатьма спеціалістами з кібер-безпеки та потрапляє в родючий ґрунт нонконформістськи налаштованих спеціалістів з ІТ. Але це невірно. Насправді, і PCI DSS, і GDPR, і навіть КСЗІ/НДТЗІ та інші страшні слова дуже навіть додають в безпеці менеджерам, які відповідають за їх додержання. Відповідність вимогам комплаянсу може позбавити їх серйозної політичної, адміністративної, а деколи навіть кримінальної відповідальності у випадку виникнення у організації гучного зламу чи іншого інциденту кібер-безпеки. Так що, комплаянс — це навіть дуже й дуже безпека, але треба пам’ятати чия і від кого.

Отже, не все так просто та одностайно в області кібер-безпеки. Ті, хто її продає, та навіть ті, хто її споживає, не завжди в ній зацікавлені. Хто ж насправді займається кібер-безпекою, поліпшує її рівень та розвиває її як галузь?

Поряд з постачальниками та споживачами безпеки, які до індустрії кібер-безпеки не мають прямого стосунку, в цій галузі існує таке явище як власне індустрія кібер-безпеки, англійською cyber security industry. Складається воно з таких підрозділів.

Академія. Це такі дуже розумні пани та пані, які штовхають індустрію вперед на стратегічному рівні. Вони вигадують нові математичні, економічні та соціальні моделі, які потребують безпеки та оптимально її забезпечують, вони розробляють фундаментальні принципи забезпечення безпеки, вони влаштовують експерименти та проводять дослідження, які надають нам докази ефективності чи неефективності різноманітних зусиль з забезпечення безпеки тощо. Тобто, вони рухають галузь вперед та дозволяють нам користуватися їхніми здобутками, здебільшого на шару.

Хакери. Тру хакери — вайтхети та грайхети — займаються тим, що постійно ставлять під сумнів status quo та випробовують захист систем та мереж, які мають певне економічне та суспільне значення. Таксономія не-кримінальних хакерів це окрема тема, я про неї вже писав, але в цьому пості хочу підкреслити важливість правильного ставлення до цієї категорії професіоналів. Хакери ваші друзі, поки ви не заслужили на протилежне.

Власне, індустрія кібер-безпеки, тобто бізнеси, нон-профіти та спільноти, які займаються тим, що покращують безпеку, але при цьому, на відміну від вендорів “першого ешелону”, інтеграторів та дистриб’юторів не вважають її додатковим або неосновним видом діяльності. Це компанії, які будуються навколо сервісів, продуктів, або платформ, які зосереджені на безпеці ексклюзивно, тобто пішли ва банк з цією місією.

Дослідники безпеки. Це окрема каста, яка поділяється на криптографів, дослідників вразливостей, дослідників шкідливих програм тощо. Вони можуть діяти незалежно, або входити до підрозділів великих компаній, причому як постачальників так і споживачів безпеки. Причому на мій погляд споживачі тут відіграють набагато потужніше, візьмемо для прикладу Google, Netflix, Amazon або Facebook. Ці команди чи незалежні дослідники продукують звіти, результати та ПЗ з відкритим кодом, якого ви не дочекаєтесь від інших гравців на ринку.

Власне, це все, що я хотів вам повідомити про “легітимних” гравців на цьому ринку. Тепер ви знаєте в загальних рисах які тут двіжухи та з ким мені доводиться мати справу день у день.


Originally published at blog.styran.com on December 27, 2017.

Залишити коментар