Я напевно буду ділитися тут своїми спостереженнями на тему. Тому що з часом представників цього підвиду в стрічці значно побільшало. З двох причин: хтось з друзів почав бігать (що я вважаю просто обуєнно) або хтось потрапив до друзів, тому що бігає (що взагалі супер). Отже, цікаво почути що ці люди думають про ідеї та висновки, які я накопичив за останні 10+ років “рухливої медитації”.

Отже, висновок перший: бігунам по цимбалах.

Конкретизую. Нерідко мені поступають коменти, деколи жартівливі, деколи так, інколи прямо у ФБ, а часом у реалі, шо тіпа ми вимахуємось. Шо усі ці фотки з спортзалів та після пробіжки — це джакузі (“чистої води надуватєльство” як Pavel Riazanov казав). Шо ніби ото є прояви нарцисизму та дифіциту уваги. І шо навіть якісь дослідження на цю тему є, які цю гіпотезу науково підтверджують.

Так ось, за качків та інших йогів не скажу, але щодо бігунів: їм пофігу. От просто повірте мені на слово, бігуну не цікава думка не-бігуна щодо бігу. Не тому, що це так складно, або тут є якась дискримінація, просто це такі речі, думка про які має вагу лише тоді, коли у її автора є відповідний досвід.

Ось вам яскравий приклад. В кожному “ареалі” бігунів є певний набір яскравих персонажів. Наприклад, “дід” — це такий дядько за 50, сухий і жилістий, який бігає майже щодня, причому коли немає снігу то босяка, клав на мороз або ожеледь і вопше рембо. Або спортсмен/ка — фігачить інтервали, вічно з якимись батончиками, міряє пульси і зазвичай в якійсь командній формі. Або, що частіше, це худєюща/щий, про цих докладніше.

Худєющі вони такі “шо то зразу видно”. От біжить на вас центнер або коло того — зразу видно, худєє. Так ось, коли оце явище пробігає повз лавочку на якій пацанчики п’ють півасік та шось там собі курять, то полюбас буде якийсь смішок або прікольчик, ну це ж ржачно, чо не підмахати. А коли на зустріч йому/їй біжить бігун, ви знаєте шо він думає? Він думає “ух ти ж ніфіга собі, молодець, так тримати, давай п’ять”. Тому що на відміну від пацанчиків, бігун в курсі, чого це вартує і до яких результатів може привести, якщо правильно застосовувати і не забивати. Тому отого худєющого не мають цікавить мнєнія з лавочки, а мають цікавить думки таких як він — бігунів.

Але це про мнєнія взагалі, тепер про фоточки. Фоточки, вони не для того, шоб “дивись як я можу”. Вони для того, щоб “дивись як можна”. Тобто, якщо зміг один, то зможе й інший. Люди на протезах долають марафони, вони шо, тоже вимахуються коли фотки роблять? Ні, вони показують мені, шо моя грижа шморля то в порівнянні просто насморк, а легкий біль в гомілці пройде після другого км, тому нема чого її мацати, бери кроси і чиздуй в парк. А потім зафігач селфача і покажи другові, шо сніг на криші тачки то не причина сидіти вдома. А по дорозі посміхнися трьом худєющім і дай краба дєду, бо дєд, курва, і в 60 буде марафони за 4- бігати, а ти хоч подивишся.

Короче я сподіваюся шо я понятно ізлагаю. Але якшо раптом хтось подумає, шо я виправдовуюся, то нагадую: бігуну по цимбалах.

Сніг скінчився. Піти побігати чи шо…


Originally published at blog.styran.com on October 27, 2016.